Ми — нація, яка навчилася вимірювати життя «до» та «після». 40 років тому небо над Україною стало іншим. Тоді тисячі людей зачиняли двері своїх квартир у Прип’яті та Чорнобилі, стискаючи в руках ключі, які більше ніколи не відімкнуть рідний поріг. Вони йшли «на три дні», ми "на два тижні", а залишилися в дорозі на роки. Сьогодні ми, переселенці сучасної війни, як ніхто інший розуміємо той тихий відчай у очах «чорнобильців». Тиша, що оселилася в порожніх школах Мар’їнки чи Бахмута так само, як колись у Прип'яті. Ключі від квартир, які ми зберігаємо як найдорожчу реліквію від дому, якого фізично вже може не існувати. Чорнобиль навчив нас, що дім — це не стіни. Дім — це ми самі, розсіяні по всій країні, але об’єднані однією пам’яттю. Ми не просто вижили після атома — ми вистоїмо і зараз. Пам’ятаємо тих, хто пішов у вогонь. Підтримуємо тих, хто знову шукає шлях додому.
Немає коментарів:
Дописати коментар